Кафедри

Опубліковано монографію “Судова символіка”

Вітаємо доктора філософських наук, професора, професора кафедри богослов’я та релігієзнавства Івана Остащука з виданням монографії “Судова символіка”, яку опубліковано у видавничому домі «Гельветика». Наукова праця підготовлена у співпраці з доктором юридичних наук, професором Олексієм Кравчуком. У монографії автори розділили судову символіку на матеріальну й нематеріальну та послідовно розглянули: мантію, нагрудний знак та інший судовий одяг, молоток, медичну маску (новий судовий символ в епоху пандемії COVID-19), будівлю суду, залу суду й елементи інтер’єру суду.

 1

 

Також у монографії проаналізовано образ судді, судової процедури, судової присяги (судді, адвоката, прокурора, присяжного, свідка), офіційне звертання до судді «Ваша честь» та ін. Окремо йдеться про алегорію справедливості (зображення Феміди-Юстиції).

 

 2

 

Одним із найбільш цікавих з точки зору культурології є параграф 3.3, у якому автори пишуть про судову символіку в мистецтві. Багатьом юристам і туристам цікаві в різних країнах палаци правосуддя з цілим комплексом символічних елементів екстерʼєру та інтерʼєру. Обмеження поїздок в останні два роки, значною мірою, ускладнило здійснення такого дослідження, але відкрило значну перспективу продовження цієї співпраці. Йдеться про збирання матеріалу для його подальшого наукового аналізу й висвітлення у науково-художньому видані про судові будівлі й судову тематику в мистецтві.

  4

 

Рецензенти монографії: доктор юридичних наук, професор Семен Стеценко, доктор юридичних наук, професор Михайло Савчин, доктор філософських наук, професор Наталія Кривда.

 

Кілька фрагментів із монографії:

 

У перекладі Біблії на латинську мову – Вульгаті – використано слово advocatus як аналог грецького Паракліт (παράκλητος) у відношенні до Ісуса Христа. Йдеться про Перше послання Івана: «Sed si quis peccaverit, advocatum habemus ad Patrem, Iesum Christum iustum» (Epistula Ioannis I 2,1). Інакше кажучи, Ісус, ставши добровільною жертвою за гріхи людства, тут називається адвокатом людини на небесах. До речі, англійською мовою теж перекладено характериcтику Ісуса Христа як адвокат: «but if any one does sin, we have an advocate with the Father, Jesus Christ the righteous» (1 John 2,1) [Цит. за виданням: Greek-English New Testament 1998. Deutsche Bibelgesellschaft.]. Отже, коли читається цей текст латиною (або англійською), то читач сприймає Ісуса Христа і Святого Духа як захисників-адвокатів, що перебувають поруч та виправдовують перед судом Бога Отця грішних людей, закликаючи не тільки до справедливості, а й милосердя. Додамо, що Вульгата була тим перекладом, який фактично був основним для Європи аж до часів Реформації, коли почалися переклади національними мовами.

В сучасному українському виданні Святого Письма читаємо такий переклад цитованого фрагменту латинською та англійською мовами: «А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника» (1 Ів. 2, 1). Як бачимо, український переклад Біблії не передає тих правових нюансів у семантиці послання Нового Завіту про потішителя, який покликаний бути поруч і захищати.

У відомому в католицькій культурі піснеспіві, присвяченому Пресвятій Діві Марії, – антифоні Salve Regina (лат. «Слався, Царице») – використано, зокрема, звертання «Advocаta nоstra» («Захиснице, Заступнице наша»): середньовічний автор скористався словом, яке асоціюється сьогодні передусім з особою, яка захищає підсудного в суді. Так було виражене католицьке (як і православне) розуміння Богоматері як заступниці людей, які до Неї звертаються з певними молитовними проханнями (с. 105-106). 

 ***

Суддя Верховного Суду США Рут Ґінзбурґ (1933-2020) у власних спогадах, зокрема щодо своєї професійної діяльності, цитувала свого колегу колишнього голову Верховного Суду США Вільяма Г. Ренквіста, який порівняв завдання і функцію судової влади за аналогією до суддівства у командному виді спорту: «Конституція відвела судовій системі місце, подібне до ролі рефері у баскетболі, змушеного в переломну мить гри зафіксувати фол у виконанні гравця команди господарів; його гучно освистають, але він однаково мусить зафіксувати те, що бачив, а не те, чого від нього хоче натовп на місцевому майданчику» [Ґінзберґ, Р. Б. (2021), с. 83.]. Спортивні вболівальники добре розуміють, як емоційно непросто змиритися зі справедливим рішенням рефері не на користь улюбленої команди, яка ще й грає вдома, часто складно змиритися з тим, що правила гри порушують й улюблені гравці. Продовжуючи цитування настанов судді В.Ренквіста, Рут Ґінзбурґ зазначає, що того дня, коли суддя ухилиться від згаданої відповідальності, він мусить залишити посаду (с.184).

 ***

Приміщення, де відбувається судове засідання, є спеціально визначеним і відповідно облаштованим, згідно з вимогами та потребами процедури. Історія свідчить нам про давню традицію розуміння важливості окремого вигляду зали судових засідань.

Авторитетний дослідник аксіології Юзеф Тішнер (1931-2000) навів простий і промовистий приклад розуміння цінностей: «Ми перебуваємо зараз в аудиторії. Поруч знайомі та незнайомі люди, професори та колеги, є більш симпатичні й менш, є тут і предмети, такі як стільці, вікна, двері, мікрофони. Будь-яка людина та будь-який предмет вимагають від нас визначеного знання та визначеної поведінки. Щоб правильно поводитися у нашому малому світі, слід вміти читати цінності. Ми не здороваємося зі стільцями, не сідаємо на коліна тим, хто сидить. Без потреби не повернемося спиною до трибуни. Наш тутешній світ є, без сумніву, світом певних цінностей, а ми в ньому – істоти, що прочитують ці цінності» [Тишнер, Ю. (2005), с. 390-391.]. Цей фрагмент цілковито підходить для наочного пояснення розуміння ціннісного сприйняття зали суду, яка має свою структуру, що вимагає певної поведінки, котра спрямована на виконання справедливості. Вміння читати символи, що передають смисли й цінності, детермінує відповідну поведінку в судовій залі (с. 241).

 

***

У Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького (палац Лозинського) зберігається картина представника живопису модернізму Яцека Мальчевського (1854-1929) «Христос перед Пилатом» (1910) [Chomyn I., s. 85, 99.], де в образі дуже молодого римського прокуратора (зазвичай його показували як статечного чоловіка у поважному віці), який із властивим для європейського декадансу смутком і песимізмом розглядає власні пальці над посудиною для так відомого «умивання рук», показав свого приятеля художника і консерватора Мєчислава Гонсецького. А Ісуса Христа представив як самого себе. Образ Понтія Пилата на картині Я. Мальчевського дозволяє зробити висновок про те, що митець хотів показати, як прокураторові цілковито байдуже (його більше цікавить любування своїми пальцями та процес умивання рук), йому демонстративно не цікаво те, що відбувається перед ним, він наче на трапезі – без офіційної та обовʼязкової для здійснення правосуддя тоги, з оголеним торсом, – напівлежачи й індиферентно виконує функцію судді.  Відомі наслідки цього «умивання рук» демонструють глядачеві важливість обовʼязку судді уважно ставитися до справи, яку він розглядає, приймати рішення відповідально (с. 278).

 

***

Не помилимося, якщо стверджуватимемо, що суд над Ісусом Христом є найвідомішим в історії, а його опис – найпопулярніший серед судових процесів як джерело філософського осмислення та художнього представлення у мистецтві (літературі, театрі, живописі тощо). Вище в § 3.1, розглядаючи будівлю суду як судовий символ, ми торкалися цього відомого сюжету. Ця оповідь суду над Ісусом Христом в образотворчому мистецтві показує, до чого може привести знімання з себе відповідальності, ухиляння від участі в певній справі, компроміс із сумлінням через зовнішній тиск і страх за соціальний статус. «Умивання рук» є добрим прикладом, до якого слід уважно придивитися тим, в руках кого є влада над іншими: попри юридичні документи та радників, рішення необхідно приймати самому, за що і належить особиста відповідальність, – головну роль повинно відігравати сумління. І така пилатівська ситуація, коли стільки тиску й впливів, стосується не тільки урядовців чи суддів, але й кожної людини, яка в різних обставинах опиняється перед непростим вибором (с. 279).

taemnitsi culturnih labirintiv